Знайомство з Лесею відбулося в Устері, в місці, де ми збираємо речі для українських біженців. 

Леся одна з українських жінок, які нам допомагають. Цього дня я звернула увагу на її очі, які були сумні і мокрі від сліз. На запитання: «З тобою все гаразд?», пролунала відповідь: «Так… просто щойно розмовляла з рідними з України…»

І так щодня, дзвінки своїм рідним, переживання щохвилини за них…за їхнє життя… за все те жахливе, що відбувається там вже кілька місяців….переживання за те, що не можна повернути…

Цього дня я підійшла до Карини, доньки Лесі та запропонувала їм взяти участь у моєму фотопроекті. І так вийшла ця фотоісторія, ідею якої запропонувала Карина.

Їхати з України вони не хотіли, спочатку поїхали в західну Україну. А потім Лесин чоловік, став наполягати, щоб вони поїхали. Вони чекали автобуса, який зміг би їх перевести через кордон. У душі Леся сподівалася, що автобус не приїде, або якщо приїде, то для них не буде місця. І ось приїхав автобус і місце для них було. Майже силоміць посадив чоловік їх із донькою в нього і вони поїхали в невідомість, вони їхали і не знали куди їдуть. І так чисто випадково вони потрапили до Швейцарії. 

Так майже всі, хто рятується від війни, навіть найменшого уявлення не мають куди їх заведе доля. Два дні Леся проплакала. Так, вона розуміла, що це для їхньої ж безпеки, але розставання далося їй не просто.

Коли на душі погано, вона сідає на велосипед і просто їде, їде до лісу або до озера. Їде, щоб думки хоча б на секундочку полетіли геть! Думки, які не дають спокою, думки про рідних, думки про те, коли це закінчиться і вони зможуть виїхати назад і жити життям, яке в них було, в мирній Україні, без жаху війни!

Життя, яке в них забрали…

Але Віра в нас у всіх залишилася і цього в нас не відняти!

Віра в перемогу! 

Віра в те, що добро переможе зло! 

Віра в Україну!

Все буде Україна!

10 листопада, 2022

💙💛