Після цієї фотосесії, сідаючи в машину, мене переповнювали емоції і виступили сльози на очах…

Ми переглянулися з моєю мамою і майже в один голос сказали: «Які вони хороші, які добрі й дуже приємні. За що нашим людям таке, за що ця розлука з близькими? За що це вимушене втікання з рідного дому? За що це все???»

Мама з донькою, які живуть у сім’ї, що їх прихистила, так вони вдячні, що потрапили до хороших людей, так мама дуже вдячна, що її маленькій дівчинці подобається у школі і вона з великим задоволенням туди ходить. Так у них також з’явилися нові й дуже хороші друзі. Так у них все добре, якщо можна так сказати….

Але, є це АЛЕ!

Вони одні, в чужій країні, країні яка дуже намагається стати їм близькою, але всі близькі люди дуже далеко, рідні не з ними. 

Ця дівчина чекає дитину, яка народиться не у себе на батьківщині, а в країні, яка прийняла їх і дала їм дах над головою.

Я дуже рада, що ця дівчина зважилася на цю фотосесію, хоча, може, хтось скаже, зараз не час…

Але для неї це дуже важливо, тому що мине час і коли вона покаже ці фотографії своїй дитині, що вже підросла і дивлячись на них, розповість історію, про те, як вона потрапила до цієї країни, рятуючи її та її сестричку від жаху, що відбувався на їхній рідній землі.

Кошмар, який ми дуже віримо, скоро закінчиться, бо це не повинно відбуватися.

І найголовніше діти не повинні страждати від цього!

Слава Україні! 

5 липня 2022

💙💛