Люди з якими нас зводить життя…

Ще одна фотоісторія, мами і доньки з України.

З цією дівчиною я познайомилася випадково, коли шукала собі вишиванку і побачила в Інстаграм її сторінку. Завдяки їй у мене з’явилася перша вишиванка.

Коли я їй розповіла про свій фотопроект і про мою ідею фотографувати українських людей, які були змушені покинути батьківщину, вона одразу запропонувала мені дати вишиванки на час мого фотопроекту, спасибі їй велике за це.

Ці донька з мамою у яких вдома в Україні було все, квартира в якій вони були щасливі, де вони жили всі разом. Квартира, в яку, коли закінчиться війна, вони не зможуть повернутися, тільки тому, що (як поділилася зі мною своїми переживаннями Олена), тому що спогади того кошмару переслідують їх і вони не зможуть спокійно жити там. Страх - що це може повторитися дуже великий. Так, для цього потрібен час, як то кажуть, час лікує все. Чи залікує час цю травму, яку отримали і продовжують отримувати всі ці люди, я не знаю. І скільки часу на це потрібно, на жаль, не знає ніхто!

У цієї дівчини був побудований свій бізнес, якого зараз практично немає і їй все доводиться починати з нуля. Її бажання і хватка все налагодити дуже велика і ще більша відповідальність перед донькою. Дочка, дівчинка, яка, як і мама, повинна звикнути тут до всього нового, до нової школи, до нових друзів і взагалі до нової країни і нового життя.

Після нашої фотосесії ми ще дуже довго сиділи біля озера і розмовляли про Україну, про все, що відбувається зараз там. Про те, як важко всім українським людям!

Про те, як ми пишаємося, що народилися в такій країні!  І так само про багато іншого…

І найголовніше, те, що віру в нашу перемогу в нас не відняти!

Все буде Україна! 

27 червня 2022

💙💛